частина цілого

1. n

1) секція, деталь

2) частина (цілого); відрізок; сегмент; ділянка

3) відділ, секція

4) відділ (газети, журналу)

5) стаття (договору тощо)

6) параграф, розділ (книги); знак параграфа (тж section mark)

7) розріз; профіль; переріз

8) мед. розріз, розтин

9) зріз

10) амер. земельна ділянка (640 акрів)

11) друк. книжковий блок

12) військ. відділ штабу; взвод, відділення

13) мор. відсік

14) військ. гармата

15) спорт. етап естафети

16) секційна рамка (вулика)

17) сортова (профільна) сталь

2. v

1) ділити на частини, підрозділяти

2) розподіляти на частини; складати з частин

3) подавати в розрізі

* * *

1) секція, деталь

2) частина ( цілого); відрізок, ділянка; відділ, секція (установи, газети); район ( міста); верства ( населення)

3) стаття (договору, уставу, закону)

4) параграф, розділ (книги, договору); знак параграфа (§)

5) навчальна група

6) комітет, комісія ( конференції); група

7) перетин, розріз; профіль; мeд. розсічення, розтин, розріз; зріз; cпeц. шліф

8) cл. купе

9) cл. земельна ділянка ( 640 акрів)

10) пoлiгp. зошит; книжний блок

11) вiйcьк. відділ, відділення штабу; підрозділ не вище взводу

12) мop. відсік

13) вiйcьк. гармата

14) cпopт. етап естафети

15) секційна рамка ( для бджолиних стільників)

16) сортова або профільна сталь

17) група інструментів ( в оркестрі)

1) ділити на частини, підрозділяти

2) розподіляти або збирати по частинах

3) представляти в розрізі

1. n

1) компонент; складова частина; складовий елемент; деталь

2) фіз. складова, компонент

2. adj

складовий; що входить до складу

* * *

1) компонент; інгредієнт; складова частина; частина цілого, деталь

2) фiз. складовий компонент

3) тex. вузол

1. n

1) складова частина, елемент

2) виборець

3) лінгв. складова

4) юр. довіритель

2. adj

1) що має право голосу

2) установчий, законодавчий

3) складовий

* * *

1) складова частина, елемент

2) виборець

3) лiнгв. складник

4) юp. довіритель

1) який має право голосу, який обирає

2) правомочний створювати конституцію; законодавчий

3) який призначає ( на посаду); який вибирає, підбирає ( кадри)

4) складова частина цілого, складовий

1) компонент; інгредієнт; складова частина; частина цілого, деталь

2) фiз. складовий компонент

3) тex. вузол

1) складова частина, елемент

2) виборець

3) лiнгв. складник

4) юp. довіритель

1) який має право голосу, який обирає

2) правомочний створювати конституцію; законодавчий

3) який призначає ( на посаду); який вибирає, підбирає ( кадри)

4) складова частина цілого, складовий

1) ( організації) member; (наукового товариства тж.) fellow

2) ( частина цілого) part

3) анат. limb, member; ( чоловічий статевий орган) penis, coles; груб. cock, prick

4) мат. term

5) грам. part ( of sentence); article

1) секція, деталь

2) частина ( цілого); відрізок, ділянка; відділ, секція (установи, газети); район ( міста); верства ( населення)

3) стаття (договору, уставу, закону)

4) параграф, розділ (книги, договору); знак параграфа (§)

5) навчальна група

6) комітет, комісія ( конференції); група

7) перетин, розріз; профіль; мeд. розсічення, розтин, розріз; зріз; cпeц. шліф

8) cл. купе

9) cл. земельна ділянка ( 640 акрів)

10) пoлiгp. зошит; книжний блок

11) вiйcьк. відділ, відділення штабу; підрозділ не вище взводу

12) мop. відсік

13) вiйcьк. гармата

14) cпopт. етап естафети

15) секційна рамка ( для бджолиних стільників)

16) сортова або профільна сталь

17) група інструментів ( в оркестрі)

1) ділити на частини, підрозділяти

2) розподіляти або збирати по частинах

3) представляти в розрізі

1. n

1) вільний час

2) спорт. частина поля, розташована ліворуч від боулера (крикет)

2. adj

1) далекий, віддалений

2) другорядний, незначний, менш важливий

3) вільний, незайнятий

4) правий; розташований з правої сторони

5) несвіжий (про їжу)

6) не зовсім здоровий

7) низькосортний, низької якості; нижчий від стандарту

8) неврожайний

3. adv

указує:

1) на відхід, відбуття, відокремлення

2) на відокремлення частини від цілого

3) на відстань

4) на припинення, завершення дії

5) на віддаленість у часі

6) на вимикання, роз'єднання апарата

7) на відміну, анулювання

8) на зменшення, скорочення

9) на вщухання, ослаблення

10) на скидання одягу

11) на забезпеченість

4. v розм.

1) припиняти (переговори тощо)

2) відступатися

3) мор. іти у відкрите море

5. prep

указує:

1) на відстань — від

2) на усунення з поверхні, відокремлення від чогось — з, зі, із, з-за

3) на відхилення від норми

4) на джерело — у, від

5) на джерело існування, прибутків

6) на неучасть у чомусь

* * *

1) положення "вимкнено" (у приладів, вимикачів)

2) вільний час

3) cпopт. частина поля, яка знаходиться ліворуч від боулера ( крикет)

4) початок, старт

1) більш віддалений, далекий

2) який знаходиться праворуч, з правого боку; мop. звернений до моря ( про борт корабля); cпopт. розташований ліворуч від боулера ( про частину поля- крикет)

3) другорядний, менш важливий, незначний

4) вільний, незайнятий

5) невдалий, несприятливий; не зовсім здоровий; несвіжий ( про їжу); низькосортний, низької якості; нижче ( звичайного) стандарту

6) помилковий, неправильний

1) завершеність діїрух геть, убік- передається дієслівними префіксами від-, ви-, в-, з- та ін.

2) віддаленістьпро відстань

3) припинення дії ( несподіване)

4) зменшення або скорочення; затихання, угамовування або ослаблення; порятунок, звільнення від чого-небудь; вимикання приладу або механізму

5) забезпеченість, заможність

6) у сполученнях

1) припиняти ( переговори); відступатися

2) aмep.; cл. убити, уколошкати; "ліквідувати", "прибрати"

3) мop. віддалятися від берега, іти у відкрите море

1) видалення або відділення від чого-небудь з, зі; відгалуження від чого-небудь

2) знаходження, перебування на якій-небудь (близькій) відстані від чого-небудь від

3) зменшення, знижку менше, нижче

4) джерело від, у

5) страва, матеріал, речовина- часто передається орудним відмінком

6) відхилення від норми

7) неучасть у чому-небудь; небажання брати участь у чому-небудь, робити що- небудь

int увага!; зупинися!; геть!

1) bit, deal; ( частина чогось) part; ( цілого) fraction; ( належна комусь частина) share, portion; ( квота) quota; ( внесок) contribution

2) грам. particle

3) мат. quotient

1. n

1) широка частина (спини, спинки)

2) амер., розм. молода дівчина, дівчинка

3) груб. дівка

4) (the B.) розм. оксфордські студенти

5) кін. освітлювальний прилад

2. adj

1) широкий

2) просторий, великий

3) вільний, широкий

4) явний, відвертий; помітний; ясний, очевидний

5) повний, цілковитий

6) загальний, у загальних рисах

7) грубий, непристойний

8) фон. відкритий (про звук)

9) головний, основний

3. adv

1) широко

2) вільно, відкрито

3) цілком

4) з помітним (сильним) акцентом

* * *

1) широка частина (спини, спинки)

2) aмep. молода дівчина, дівчисько; дівка

3) заст. = broad-piece

4) ( the Broad) оксфордські студенти

5) кiнo освітлювальний прилад загального, розсіяного світла; широковипромінювач

1) широкий

2) великий, просторий

3) широкий, вільний; терпимий

4) явний, певний; помітний; відвертий; повний, цілковитий; помітний, сильний ( про акцент)

5) загальний, широкий; у загальних, основних рисах

6) грубий, непристойний

7) вільний, нестриманий, розкутий, розхлябаний

8) фон. відкритий ( про звук)

1) широко

2) вільно, відкрито

3) цілком, цілковито

4) з помітним, сильним акцентом

1) складова частина, елемент; виборець; довіритель

2) установчий, засновницький, конститутивний; законодавчий; який обирає; який має право голосу; який становить частину цілого; який засновує; який конституює; який має законодавчу владу; правомочний опрацьовувати конституцію

•

- constituent act

мен. центр прибутку; прибутковий центр

організаційний підрозділ підприємства, який несе відповідальність за свою підприємницьку діяльність, зокрема за витрати (costs) та надходження (revenue²), і за станом його прибутковості (profitability¹) оцінюється діяльність цілого підприємства; ♦ центр прибутку — це, з одного боку, самостійна організаційна одиниця, яка приносить прибуток, а з другого — частина організаційної одиниці, яка фінансується своїм, тобто материнським, підприємством (parent company)

═════════□═════════

to establish a profit centre засновувати/заснувати центр прибутку; to monitor a profit centre стежити за центром прибутку; to set up a profit centre засновувати/заснувати центр прибутку

▹▹ cost centre

* * *

1. n

1) крапка; знак

2) мат. точка

3) фіз. стадія, критична точка

4) позначка, поділка (шкали)

5) мор. румб

6) місце, пункт

7) межа тарифної дільниці

8) момент (часу)

9) спорт. очко

10) одиниця виміру

11) місце гравця (крикет)

12) пункт, питання, справа

13) головне, суть, смисл

14) мета, намір

15) характерна (відмітна) риса

16) стать

17) кінчик, вістря; гострий кінець; наконечник

18) амер. перо (металеве)

19) спорт. укол

20) мис, коса, стрілка; вершина (гори)

21) гравіювальна голка; різець

22) відросток рога оленя

23) мереживо

24) військ. головний дозор

25) мисл. стійка (собаки)

26) pl амер., розм. знаки розрізнення

2. v

1) указувати, показувати (at, to)

2) наводити, прицілюватися, цілитися

3) бути спрямованим; дивитися

4) зазначати; свідчити; говорити (про щось)

5) мати за мету, прагнути

6) загострити

7) перен. пожвавлювати, надавати гостроти

8) мед. дозрівати (про нарив)

9) мисл. робити стійку (про собаку)

10) ставити розділові знаки; робити паузи

11) відокремлювати десятковий дріб крапкою

* * *

1) крапка

2) місце, пункт, точка

3) станція; границя тарифної ділянки (на трамвайній, автобусній лініях)

4) момент ( часу)

5) cпopт. очко; cл. одиниця, очко (при обліку кількості прослуханих лекцій, виконаних лабораторних робіт); талон; купон; одиниця продовольчої або промтоварної картки; eк. пункт; пoлiгp. пункт; потрібний результат ( при грі в кості); кapт. очко; одна з 12-ти поділок на дошці для гри в триктрак

6) місце приймаючого гравця ( крикет); приймаючий гравець ( крикет)

7) рівень, стандарт; ступінь, степінь

8) eл. точка приєднання споживаючого приладу; штепсельна розетка

9) пойнт (одиниця ваги в ювелірній справі; =, 07 карата); товщина паперу (=, 0/ дюйма)

10) кінець; висновок

11) пункт; момент

12) головне, суть, зміст; думка; позиція, точка зору

13) мета, намір

14) характерна риса

15) сила, міць; колючість, уїдливість

16) указування; натяк; порада, пропозиція

17) icт. сигнал

18) кінчик; вістря, гострий кінець; наконечник; кінчик підборіддя ( бокс)

19) cл. ( металеве) перо

20) мop. редька ( на кінці троса)

21) штичок льодоруба ( альпінізм); зуб кішки ( альпінізм)

22) укол ( фехтування); вiйcьк. удар багнетом

23) мис, виступаюча морська коса; стрілка

24) вершина ( гори)

25) гравірувальна голка, різець ( гравера)

26) зaл. перо або гостряк ( стрілкового переводу); pl стрілковий перевід

27) відросток оленячого рога

28) миcл. стойка; прямий політ вгору ( сокола)

29) icт. шнурок з металевими наконечниками ( який заміняв ґудзики)

30) вiйcьк. головний або тильний дозор

31) положення ( пастуха) попереду череди

32) ( голкове) мереживо; мереживо, в'язане на спицях; стібок (на канві, полотні)

33) cпopт. крос

34) положення на пуантах ( балет)

35) eл. контактний переривник ( у двигуні автомашини)

36) гepaльд. частина щита ( яка визначає фігуру)

1) (at, to) вказувати, показувати (пальцем, рукою; point out); (at) указувати ( на кого-небудь), виділяти; указувати ( на що-небудь), виділяти (який-небудь предмет з групи інших; point out); указувати, звертати ( чию-небудь) увагу; відмічати, підкреслювати ( часто point out)

2) наводити, направляти ( зброю); прицілюватися, цілитися

3) бути зверненим, спрямованим ( у який-небудь бік); дивитися

4) (to) указувати, свідчити, говорити ( про що-небудь)

5) мати на меті, прагнути

6) (за) гострити; пожвавлювати; загострювати, надавати гостроти (словам, виразам; point up); мop. обробляти кінець "редькою"

7) мeд. дозрівати ( про нарив)

8) миcл. робити стойку ( про собаку)

9) бyд. розшивати шви цегельної або кам'яної кладки

10) ставити розділові знаки; ставити крапки (у стенографічних знаках, у словах семітських мов); намічати що-небудь точками; мyз. робити розмітку ( на хоровій партитурі); робити паузи (у мові, при читанні)

11) відокремлювати десятковий дріб крапкою ( point off)

12) мop. іти крутий бейдевінд

13) (по) ставити ногу на пуанти; танцювати на пуантах

14) натаскувати, готувати кого-небудь ( до змагань)

15) миcт. переносити розміри з макета на камінь ( просвердлюючи отвори необхідної глибини)

16) раціонувати, видавати що-небудь по картках

17) c-г. закопувати ( гній) у землю ( point in)

18) метал. загострювати, гострити кінець (прутка, катанки)

19) вставляти білі волоски ( у хутро)

1) положення "вимкнено" (у приладів, вимикачів)

2) вільний час

3) cпopт. частина поля, яка знаходиться ліворуч від боулера ( крикет)

4) початок, старт

1) більш віддалений, далекий

2) який знаходиться праворуч, з правого боку; мop. звернений до моря ( про борт корабля); cпopт. розташований ліворуч від боулера ( про частину поля- крикет)

3) другорядний, менш важливий, незначний

4) вільний, незайнятий

5) невдалий, несприятливий; не зовсім здоровий; несвіжий ( про їжу); низькосортний, низької якості; нижче ( звичайного) стандарту

6) помилковий, неправильний

1) завершеність діїрух геть, убік- передається дієслівними префіксами від-, ви-, в-, з- та ін.

2) віддаленістьпро відстань

3) припинення дії ( несподіване)

4) зменшення або скорочення; затихання, угамовування або ослаблення; порятунок, звільнення від чого-небудь; вимикання приладу або механізму

5) забезпеченість, заможність

6) у сполученнях

1) припиняти ( переговори); відступатися

2) aмep.; cл. убити, уколошкати; "ліквідувати", "прибрати"

3) мop. віддалятися від берега, іти у відкрите море

1) видалення або відділення від чого-небудь з, зі; відгалуження від чого-небудь

2) знаходження, перебування на якій-небудь (близькій) відстані від чого-небудь від

3) зменшення, знижку менше, нижче

4) джерело від, у

5) страва, матеріал, речовина- часто передається орудним відмінком

6) відхилення від норми

7) неучасть у чому-небудь; небажання брати участь у чому-небудь, робити що- небудь

int увага!; зупинися!; геть!

1) крапка

2) місце, пункт, точка

3) станція; границя тарифної ділянки (на трамвайній, автобусній лініях)

4) момент ( часу)

5) cпopт. очко; cл. одиниця, очко (при обліку кількості прослуханих лекцій, виконаних лабораторних робіт); талон; купон; одиниця продовольчої або промтоварної картки; eк. пункт; пoлiгp. пункт; потрібний результат ( при грі в кості); кapт. очко; одна з 12-ти поділок на дошці для гри в триктрак

6) місце приймаючого гравця ( крикет); приймаючий гравець ( крикет)

7) рівень, стандарт; ступінь, степінь

8) eл. точка приєднання споживаючого приладу; штепсельна розетка

9) пойнт (одиниця ваги в ювелірній справі; =, 07 карата); товщина паперу (=, 0/ дюйма)

10) кінець; висновок

11) пункт; момент

12) головне, суть, зміст; думка; позиція, точка зору

13) мета, намір

14) характерна риса

15) сила, міць; колючість, уїдливість

16) указування; натяк; порада, пропозиція

17) icт. сигнал

18) кінчик; вістря, гострий кінець; наконечник; кінчик підборіддя ( бокс)

19) cл. ( металеве) перо

20) мop. редька ( на кінці троса)

21) штичок льодоруба ( альпінізм); зуб кішки ( альпінізм)

22) укол ( фехтування); вiйcьк. удар багнетом

23) мис, виступаюча морська коса; стрілка

24) вершина ( гори)

25) гравірувальна голка, різець ( гравера)

26) зaл. перо або гостряк ( стрілкового переводу); pl стрілковий перевід

27) відросток оленячого рога

28) миcл. стойка; прямий політ вгору ( сокола)

29) icт. шнурок з металевими наконечниками ( який заміняв ґудзики)

30) вiйcьк. головний або тильний дозор

31) положення ( пастуха) попереду череди

32) ( голкове) мереживо; мереживо, в'язане на спицях; стібок (на канві, полотні)

33) cпopт. крос

34) положення на пуантах ( балет)

35) eл. контактний переривник ( у двигуні автомашини)

36) гepaльд. частина щита ( яка визначає фігуру)

1) (at, to) вказувати, показувати (пальцем, рукою; point out); (at) указувати ( на кого-небудь), виділяти; указувати ( на що-небудь), виділяти (який-небудь предмет з групи інших; point out); указувати, звертати ( чию-небудь) увагу; відмічати, підкреслювати ( часто point out)

2) наводити, направляти ( зброю); прицілюватися, цілитися

3) бути зверненим, спрямованим ( у який-небудь бік); дивитися

4) (to) указувати, свідчити, говорити ( про що-небудь)

5) мати на меті, прагнути

6) (за) гострити; пожвавлювати; загострювати, надавати гостроти (словам, виразам; point up); мop. обробляти кінець "редькою"

7) мeд. дозрівати ( про нарив)

8) миcл. робити стойку ( про собаку)

9) бyд. розшивати шви цегельної або кам'яної кладки

10) ставити розділові знаки; ставити крапки (у стенографічних знаках, у словах семітських мов); намічати що-небудь точками; мyз. робити розмітку ( на хоровій партитурі); робити паузи (у мові, при читанні)

11) відокремлювати десятковий дріб крапкою ( point off)

12) мop. іти крутий бейдевінд

13) (по) ставити ногу на пуанти; танцювати на пуантах

14) натаскувати, готувати кого-небудь ( до змагань)

15) миcт. переносити розміри з макета на камінь ( просвердлюючи отвори необхідної глибини)

16) раціонувати, видавати що-небудь по картках

17) c-г. закопувати ( гній) у землю ( point in)

18) метал. загострювати, гострити кінець (прутка, катанки)

19) вставляти білі волоски ( у хутро)

Діцген, Йосиф (1828, Бланкенберг - 1888) - нім. філософ. Закінчив народну школу. Брав участь у революції 1848 - 1849 рр., після чого жив в еміграції в США, потім - в Росії, де працював майстром на шкіряному заводі в Санкт-Петербурзі (1864 - 1869). Повернувшись до Німеччини (1869 - 1884), активно співробітничав з нім. соціал-демократичною партією, друкувався в соціал-демократичній пресі. Через матеріальну скруту разом з сім'єю у 1884 р. емігрував до США, де й помер. За освітою "напівсамоучка" (Енгельс) та попри впливи (насамперед з боку Фоєрбаха, Маркса, Енгельса), Д. розробив досить самобутню філософську систему. В цілому вона хоч і доповнює марксистську, але не збігається з нею в тлумаченні багатьох філософських проблем. Матеріалізм Д. має дві визначальні риси - він діалектичний та абсолютний. Філософії практики Маркса Д. або не знав, або не сприйняв. Він прагнув подолати дуалізм духа і матерії, а відтак - зняти уґрунтовану на ньому непримиренну полярність матеріалізму та ідеалізму. Вважав, що через однобічність вони вбачають абсолютну протилежність там, де насправді є лише відносна. Те, що людина розмежовує, природа, за Д., поєднує. Людина протиставляє матерію духові, а природа охоплює і те й те як цілість. Дух - це теж матерія, але максимально витончена. Чистий (вільний від матерії) дух - це неіснуюча химера філософів. Мислення матеріальне, єдиносущне з матерією. Між матерією і мисленням, за Д., "як між будьякими частинами універсальної єдності природи існують поступові переходи і непомітні, лише кількісні, не метафізичні відмінності". Лише ціле (те, що "охоплює все, і є все") - істина, будь-яка частина (фрагмент) цілого є, відповідно, тільки частиною істини. Тому всі речі в "останній своїй сутності" непізнавані. В діалектиці релятивізував момент полярності протилежностей й абсолютизував момент єдності, розробляв діалектику примирення протилежностей.

[br]

Осн. тв.: "Суть головної роботи людини" (1869); "Екскурсія соціаліста до галузі теорії пізнання"(1887); "Аквізит філософії" (1895) та ін.

ЕТИКА ( від грецьк. ήδοζ - звичай) - 1) філософська дисципліна, об'єктом вивчення якої є мораль, моральність; 2) система моральних норм і цінностей, що є характерною для певної культурної або релігійної спільноти, соціальної чи професійної групи людей. Е. як філософська наука зосереджує увагу на проблемах сутності й функціонування моралі, досліджує специфіку моральних норм і цінностей та шляхи їх обґрунтування, з'ясовує моральні аспекти людської свідомості, діяльності, спілкування і світоставлення, аналізує мову моралі, значення і функції моральних висловлювань. Як позначення вчень про моральність термін "Е." закріплюється у філософському вжитку від IVct. до н. е. завдяки працям Аристотеля "Нікомахова етика", "Евдемова етика", "Велика етика". За Аристотелем, Е. займає середнє положення між психологією та політикою; разом з останньою вона утворює галузь практичного пізнання (на відміну від пізнання умоглядно-теоретичного, з одного боку, і творчо-виробничого, з іншого). Згодом стоїки розподілили філософію на три основні галузі: логіку, фізику (пізніше метафізику) та Е.; традиція такого розподілу закріпилась у європейській філософській культурі К. ант поєднав підходи Аристотеля та стоїків, пов'язавши практичний розум як основу моральності з ідеєю свободи у її протиставленні світові природних закономірностей. Нове посилення інтересу до осмислення Е. в контексті практичної філософії - у взаємозв'язку з економікою, політикою, філософією права - спостерігаємо в кін. XX ст., зокрема, на базі трансцендентальної прагматики (Апель, Габермас та ін.). Водночас упродовж усієї історії Е. істотним був зв'язок з філософською антропологією. Іноді Е. поставала як прямий висновок з останньої (Г'юм, франц. просвітники), інколи - як її складова частина, що впливає на характер цілого (Фоєрбах, Гелен, Фромм), в інших випадках - як перенесення її істотної проблематики у сферу практичного самовизначення суб'єкта (К'єркегор та ін.). Структура етичного знання визначається наявністю в ньому таких основних підрозділів: а) описова, або дескриптивна, Е., що опікується дослідженням реальних феноменів моральності в їхньому історичному, соціальному, етнічному та іншому контекстах; б) нормативна Е., яка концептуалізує нормативно-ціннісний підхід до моральності, досліджує проблеми регуляції поведінки, кодифікує й систематизує приписи моралі; в) власне філософсько-методологічна теорія моралі, яку в XX ст. іноді визначають як метаетику (переважно стосовно тих її розділів, що пов'язані з аналізом мови моралі, дослідженням значення моральних термінів і суджень). Розрізняють також загальну і прикладну Е. (зокрема, професійну); макроетику, що обіймає норми і принципи, здатні до універсалізації, й Е. локальних спільнот (зокрема, етноетику), яка являє собою концептуалізацію відповідних партикулярних систем субстанційної моральності. Напрями в Е. визначаються як за характером осмислення основних етичних проблем, так і за способом обґрунтування моралі загалом. За першим критерієм в Е. вичленовуються такі напрями, як евдемонізм, що кладе в основу осмислення моральних явищ принцип щастя; гедонізм, який подібним чином спирається на принцип насолоди; утилітаризм, що виходить з ідеї корисності; перфекціонізм, що утверджує досконалість як вищий критерій моральних цінностей та ін. Деонтологія етична висуває на передній план модальність належного, тоді як аксіологія розглядає моральні проблеми у перспективі цінностей тощо. За способом обґрунтування моралі виділяють теологічну Е., що базується на авторитеті Св. письма; автономну Е., що прагне обґрунтувати мораль, виходячи з її власних даних; соціально-апробативну Е. (Дюркгейм, Леві-Брюльта ін.), яка виводить свідомість обов'язку з суспільних очікувань і вимог; екзистенційну; феноменологічну; психоаналітичну; комунікативно-дискурсивну Е. та ін. Проблемно-тематичний спектр етичної думки охоплює: а) проблеми власне моралі як певної нормативно-ціннісної системи; б) проблеми моральності як галузі практичних стосунків, звичаїв, вчинків; в) проблеми смисложиттєвого пошуку і внутрішнього самовизначення людини К. онкретна тематика філософської Е. зазнає істотних змін в історичному процесі. Так, в античній Е. головна увага приділялася етичним чеснотам і шляхам морального вдосконалення людського індивіда; в релігійній культурі Середньовіччя на передній план виступають проблеми внутрішнього душевного життя людини, свободи волі і Божественної предестинації, вибору між добром і злом. В епоху Ренесансу утверджується Е. й ідеологія гуманізму, яка відводить особистості вищий щабель в ієрархії цінностей, висуває ідеал її всебічного і гармонійного розвитку, водночас засвідчуючи амбівалентність і драматизм суто індивідуального самоствердження. Доба Реформації і Новий час формують етичні підвалини активної людської діяльності, зокрема у господарсько-виробничій сфері; актуалізуються проблеми етичного осмислення суспільного життя й відносин. Е. XX ст. усвідомлює засади і проблематику інтерсуб'єктивності, утверджує принципову цінність життя як такого і разом з тим кожної людської індивідуальності в її наявному бутті, обстоює свободу і права людини С. учасні умови порушують низку гострих етичних проблем. Зростання технологічного потенціалу людства вимагає дієвого етичного осмислення всієї сукупності стосунків людини із світом Ф. ормується екологічна Е. Трансформаційні процеси у посттоталітарних країнах породжують потребу в новому осмисленні взаємин Е. й політики, зорієнтованому на відкрите демократичне суспільство. Розвиток науки, техніки і культури започатковує нові проблеми також у конкретних галузях прикладної Е., як-от педагогічна, наукова, підприємницька, лікарська Е., веде до появи нових етичних дисциплін (див. біоетика).

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ - процес зародження і розвитку філософських знань; наукова галузь, що вивчає історію філософського мислення. Зародження філософських ідей в культурі Китаю, Індії, країн Близького Сходу і Стародавньої Греції дослідники датують поч. - серед І. тис. до н. е. З цього часу починається відлік історії філософії як процесу. Перші спроби зібрання свідчень про знання, здобуті в результаті філософської рефлексії, здійснюються в культурі Стародавнього Сходу й Єгипту. Більш спеціалізовано осмислення процесу розвитку філософської думки розпочинається в античності Аристотелем й грецьк. доксографами (Теофраст,Діоген Лаертський, Секст Емпірик). їх творчість започатковує розвиток І. Ф. як наукової дисципліни. В II - III ст. здійснюється перехід від опису і класифікації філософських текстів, - чим переважно обмежувався підхід доксографів, - до екзегези, коментування, витлумачення їх. Початок цьому етапові в розвитку І. ф. було покладено в Александрійській школі, на здобутки якої спираються представники історико-філософської науки доби Середньовіччя, що осмислюють переважно досвід античної філософії (Юстін Філософ, Іполіт, Тома Аквінський та ін.) С. уттєвий внесок в історико-філософське вивчення античної спадщини належить араб, вченим. Першим значним араб, істориком філософії був Шахрастані (XII ст.), твір якого "Релігійні секти та філософські школи" являє одну з ранніх спроб викладу всесвітньої І. ф. Аналогічний твір в Європі належить учневі Дунса Скота - Берлі ("Книга про життя і нрави давніх філософів і поетів", близько 1330 р.). Інтерес до осмислення античної філософської спадщини, філологічної критики й перекладу творів Платона, Аристотеля, Цицерона, Лукреція, Плотіна, Прокла та ін. визначає спрямованість історико-філософських досліджень доби Відродження. Переважні зусилля дослідників у цей час спрямовані на розробку фактографічного рівня історикофілософської науки (Йоанн Баптист Буонасеньї "Листи про знаменитіші секти філософів та їх відмінності між собою" (1458); Фриз "Хронологічна бібліотека класичних філософів" (1592). Суттєвий поворот до поглиблення методології історико-філософського дослідження здійснюється в XVII ст. (Бекон, Бейль) й наступному XVIII ст. (Бруккер "Критична історія філософії від створення світу до нашого часу" (1742 - 1744), Теннеман "Історія філософії" (1798 - 1819), Аст "Нарис історії філософії" (1807) та ін.) А. ктивізація історико-філософських досліджень в XVII - XVIII ст. створила передумови для переходу на новий етап розвитку, що позначений зверненням від методичної рефлексії до власне методологічного, теоретичного обґрунтування І.ф. Стимулом для такого переходу стала "критична філософія" Канта. Власне, підсумком, першим результатом його є історико-філософська концепція Гегеля С. уть гегелівської концепції - в обґрунтуванні погляду на І. ф. як закономірний процес розвитку, де всі філософські системи необхідно пов'язані одна з одною. Послідовність філософських систем обумовлена внутрішньою логікою виведення філософської ідеї. Кожна філософська система не зникає в історії, зберігаючись як момент єдиного цілого. Являючи специфічний вираз абсолютного, філософська система, згідно з Гегелем, належить своєму часові. Вона є "думкою своєї епохи", виражаючи її дух. Подальший поступ історико-філософської науки переважно спрямований на розвиток і подолання недоліків, властивих гегелівській концепції І. ф. У зв'язку з цим здійснюються спроби уточнити розуміння суб'єкта філософського розвитку. Якщо Гегель розглядав І. ф. як процес самопізнання абсолютного духа, то в концепціях кін. XIX - XX ст. реальним суб'єктом філософування вважається індивід (філософія життя, екзистенціалізм), суспільні класи (марксизм), нації (націоналізм) тощо. Всупереч гегелівському уявленню про І. ф. як однолінійно спрямований процес прогресивного розвитку, обґрунтовуються підходи, згідно з яким І. ф. являє плюралістичну сукупність самоцінних філософських систем (постмодернізм), аналізується діалогічний зв'язок між окремими системами як спосіб реального буття філософії (філософія діалогу, комунікативна філософія). Спеціально досліджуються процедури історикофілософського витлумачення тексту (герменевтика). Об'єктом дослідження І. ф. є тексти, що містять відображення філософськи значимих ідей, наявних у культурі. Загальна сукупність їх утворює зміст філософської культури суспільства на певному етапі його розвитку. Особливість предмета історико-філософської науки зумовлена специфікою співвідношення І. ф. із власне філософією. Філософія є не лише предметом історикофілософського вивчення, вона включає І. ф. як свій органічний компонент, завдяки якому здійснюється самопізнання й саморозвиток філософії. І.ф. як галузь наукового дослідження являє складне структурне утворення, що реалізує свої завдання на фактографічному, теоретичному та історіографічному рівнях. У процесі вивчення об'єкта історико-філософського дослідження здійснюється аналіз передумов його виникнення (генетичний аналіз), сутності (есенціональний аналіз) і особливостей функціонування філософських ідей в історії культури (функціональний аналіз). Історико-філософське дослідження здійснюється з огляду вимог логічного аспекту (де досліджується внутрішня логіка розгортання філософської ідеї в історії), соціологічного (досліджуване явище розглядається як результат діяльності філософських і нефілософських спільнот - філософські школи, напрями, течії, соціальні класи, нації тощо) та культурологічного аспекту (рух філософських ідей розглядається в контексті історії культури, в якій ідеї формуються й зазнають певних трансформацій в процесі функціонування). В межах, передусім, культурологічного аспекту здійснюється дослідження історії національної філософії як духовної квінтесенції культури певного народу. Історико-філософські дослідження особливо активізуються на кризових етапах історії, коли нагальною стає потреба переосмислення нагромадженого досвіду з огляду нових завдань філософського осягнення дійсності. Цим пояснюється зростання ролі історикофілософської науки на нинішньому етапі розвитку людства, зважаючи на корінні зміни, що відбуваються на поч. III тис З. добуття Україною державної незалежності фундаментально вплинуло на активізацію досліджень в галузі історії укр. філософії, суттєво розширило коло досліджуваних проблем, надало поштовху осмисленню й застосуванню як традиційних для укр. філософії, так і нових методологічних парадигм. Зародження укр. філософії охоплює тривалий період від V по IX ст. Воно тісно пов'язане з розвитком міфологічних уявлень давньоукр. племен. Середньовічний період розвитку укр. філософії починається від Княжої доби (XI - XIII ст.) і триває до серед. XIV ст.; він репрезентується філософськими ідеями (джерелом яких була філософія патристики, насамперед, східної), що утворили підґрунтя нефілософської (релігійної, мистецької) творчості, політичної діяльності тощо. Від серед. XIV ст. до кін. XVII ст. тривав ранньоновітній період в історії укр. думки, що характеризувався розвитком ренесансно-гуманістичних, реформаційних ідей, а також бароковою схоластикою в її православній версії. Від останньої започатковується професійна укр. філософія. Новітній період розвитку укр. філософії (XVIII - XIX ст.) пов'язаний із Просвітництвом, релігійною філософією, преромантичними і романтичними тенденціями, рецепцією нім. ідеалізму (Канта, Гегеля, Фіхте, Шеллінга), філософією мови (з опертям на ідеї Гумбольдта, Лотце і Штайнталя), позитивізмом; в суспільно-політичній думці розроблялись ідеї лібералізму, консерватизму, націоналізму. В укр. філософії XX ст. (на теренах колишнього СРСР) домінувала марксистсько-ленінська філософія; в Галичині переважали семіотичні і логіко-методологічні дослідження, автори яких дотримувалися матеріалістичної, позитивістської і неотомістської орієнтації (див. Львівсько-Варшавська логіко-філософська школа). Систематичне вивчення історії укр. філософії і суспільно-політичної думки почалося у XIX ст. Воно спиралося на панівний тоді в Україні народницький світогляд, джерелом якого була романтична філософія з характерною для неї ідеалізацією простого люду і сільської культури як підґрунтя національної самобутності (див. Куліш). В дослідженнях Антоновича, Грушевського, Лесі Українки, Франка домінувала методологія і філософія Просвітництва, частково - позитивізму. Історико-філософська концепція Чижевського ґрунтується на понятті національної філософії, передбачає виклад І. ф., в тому числі й укр., в історико-культурному контексті. Вагомим внеском у вивчення історії укр. філософії, зокрема політичної філософії, є праці Лисяка-Рудницького. У радянський час історія укр. філософії розглядалась переважно як складова частина всесвітнього розвитку філософії, що відбувався у формі боротьби матеріалізму з ідеалізмом. Помітним здобутком тогочасних укр. учених була підготовка тритомної "Історії філософії на Україні" (К., 1987), два томи якої були опубліковані. Незважаючи на обмеження і перешкоди, що їх створювала на шляху дослідницької праці марксистсько-ленінська методологія, вітчизняні історики філософії зробили чималий внесок у розвиток укр. історико-філософської науки, особливо щодо вивчення філософської думки Княжої доби, ренесансно-гуманістичних і реформаційних ідей, філософії барокової доби, насамперед, філософії КМА, спадщини Сковороди та видання його творів (дослідження Шинкарука, Горського, Іваньо, Нічик і очолюваної нею дослідницької групи). Нині, спираючись на різні методологічні підходи (герменевтику, структурний аналіз текстів, компаративно-історичний аналіз тощо), укр. історики філософії працюють над відтворенням цілісної картини історії укр. філософії, розуміючи її як невід'ємну частку загальноєвропейського духовного процесу, як плюралістичне поєднання різноманітних напрямів, течій, шкіл, що, взаємодіючи між собою, утворюють підвалини самобутнього побуту укр. філософії і культури (дослідження Лісового, Бадзьо, Забужко, Сирцової та ін.).

СУСПІЛЬСТВО - одна з основоположних категорій соціальної філософії, історії та соціології. 1) В широкому розумінні, С. - якісно відмінне від природи, багатомірне, внутрішньо розгалужене і водночас органічно цілісне утворення, що постає як сукупність історично сформованих способів і форм взаємодії та об'єднання (діяльності, відносин, поведінки, спілкування, регуляції, пізнання), в яких знаходить свій вияв всебічна і багаторівнева взаємозалежність людей. 2) У вузькому розумінні, С.: а) діахронічно чи синхронічно фіксований соціальний організм; б) відносно самостійний і цілісний момент такого організму; в) спільна основа, поле перетину і накладання індивідуальних дій людей (Тойнбі); г) корелят держави (громадянське С.). Як цілісність С. є предметом не лише історії, а й соціальної філософії та соціології. Проте на відміну від історії, що розглядає його переважно в діахронічному зрізі, та соціології, яка акцентує увагу на зрізі синхронічному, філософія визначає поєднання цих зрізів при вивченні С. як цілого. Філософія зорієнтована на з'ясування єдності, своєрідності всіх наріжних форм, рівнів і аспектів взаємовпливу та взаємоперетворення індивідного й соціального, розв'язання суспільних та особистісних (в їх взаємозалежності) смисложиттєвих проблем, вироблення орієнтирів екзистенційного характеру і виявлення таких умов вільної самоідентифікаціїта самореалізації людини, за яких зберігається і вдосконалюється С. як продукт взаємодії людей, система соціальних зв'язків, що утворює основу і середовище власне людської життєдіяльності. Саме під таким кутом зору філософія розглядає єдність С. з природою (історія при цьому постає як частина історії природи, олюднення природи та своєрідність С. щодо неї); особливості С. як сукупності індивідів, що об'єднуються для задоволення "соціальних інстинктів" (Аристпотпель); відмінності "природного стану" співіснування людей та стану громадянського, "суспільно-договірного" (Гоббс, Локк, Шефтсбері, Мандевіль, Г'юм, Мейн, Тьонніс, Дюркгейм, Варт, Вебер); дистинкцію доіндустріального, індустріального та постіндустріального суспільства (Арон, Ростоу, Велл, Гелбрейт, Кан, Тоффлер); С. як сукупність цивілізацій (Данилевський, Тойнбі, Шпенглер); співвідношення С. взагалі та суспільно-економічних формацій як його якісно визначених історичних ступенів розвитку (Маркс, марксизм). Сучасному етапові властиве некласичне розуміння С., для якого характерне співіснування найрізноманітніших підходів до вивчення С. При цьому намагання знайти прийнятне для всіх цих підходів визначення С. призводить до вельми абстрактного тлумачення С. як всеохопної системи, яка окреслюється граничними умовами соціальності як смислової комунікації, а в просторовому вимірі постає як "світове", "планетарне". За таких умов необхідним, врівноважуючим цей уніфікаційний аспект розгляду С. доповненням є здавна притаманна історичній науці "мультиплікативна" характеристика С., яка формується не відкиданням розбіжностей різних підходів, а навпаки - їх врахуванням, що уможливлює осягнення С. в усій його складності і багатстві виявів.

ТОТАЛЬНІСТЬ ( від лат. totus - увесь, цілий) - категорія для характеристики буття як повноти, єдності багатоманітності його проявів. Кант, включивши в свою таблицю категорій "Т.", визначив її як "множину, що розглядається як єдність". Рос. релігійна філософія для тих самих цілей використовувала поняття "соборність" (Хомяков), "Багатоєдність" (Карсавін), "моноплюралізм" (Бердяєв) та ін. Центральною категорією філософії В. Соловйова була "всеєдність", що спиралася на давню філософську традицію. Ще Ксенофан казав, що "усе єдине", йАнаксагор - що "у всьому є частина всього". Християнські містики використовували поняття "плероми" для означення сутності у повному обсязі і множинну єдність, завершену цілокупність. Ці ідеї розвивав Кузанський, пізніше - Гегель. Останній визначав Т. як єдність, що, розгортаючись у собі, зберігає себе. У синхронічному плані Т. виступає як ціле, що може існувати у формі системи, структури, конструкції тощо, як єдність частин у вигляді функціональних компонентів, структурних і конструктивних елементів та ін. В діахронічному вимірі Т. постає як збереження самоідентичності явищ у перебігу їх змін і розвитку. Проблема Т. включає проблему цілісності, але у ній на першому місці стоїть не статика, а динаміка, не сталі структури, системи і функціювання стійких компонентів, а єдність процесів. Необхідність розрізнення цілісності і єдності (повноти) певного мірою була усвідомлена в нім. класичній філософії (Шеллінг, Гегель), де ціле розділялося на неорганічне і органічне (таке, що саморозгортається). Така диференціація в подальшому стала нормою, причому інтерес до органічного цілого зростає; у психології у зв'язку з вивченням ментальних процесів через призму поняття гештальту, в культурології і етнографії - як результат дослідження реальних етнічних, мовних, духовних, побутових та інших еволюцій, в соціології як намагання зрозуміти Соціальну динаміку через гру випадковостей, у методології науки - в контексті сприйняття комплексу наукових знань як цілісного живого організму, де нові факти, отримані в одному місці, впливають на всю наукову систему і змінюють н. Т. - не нерухома маса, вона не зводиться до єдності одноманітного буття-ніщо, позбавленого різноманітності та суперечностей. Т. - завжди індивідуалізована; це не статика і безвиразне функціювання, а трансформації і оновлення.